Волонтерство на «Дачі»: Хто? Що? Як?
«Дача» – головний проєкт фонду «Запорука». Бо втілює в життя те, заради чого його керівниця Наталія Оніпко почала займатися благодійністю 15 років тому:
«Я хотіла, аби наш фонд не просто допомагав онкохворим дітям, а захищав всю родину, підтримуючи її; щоб вона впоралась з лихом, яке вдерлося в її життя. Адже коли ми говоримо «рак – не вирок», ми говоримо не тільки про виліковність цієї хвороби у 21 сторіччі. Йдеться про те, що рак – не вирок звичайному буденному життю, яке родинам доводиться викреслювати через тривале лікування та прив’язку до лікарні. І саме цей відрив від свого дому, рідних, всього, з чого складався весь їх світ, стає «вироком». Часто смертельним, бо сім’ї розпадаються, не витримавши цього подвійного удару.
Наша «Дача» такій ситуації спокійно та затишно каже «Ні». Родина, в якій дитина хворіє на рак, як ніколи повинна бути разом та вдома, де можна лікуватися, не припиняючи радіти, спілкуватися, вчитися, святкувати, готувати смаколики, чаювати, творити… Ось чому ми говоримо, що «Дача» – серце нашого фонду. Бо якщо воно перестане битися, все інше втратить сенс. Вона – джерело невгамовної енергії, завдяки якій нашій невеличкій команді вдається одночасно запускати десятки проектів. Проте, без волонтерської підтримки ми б не впоралися. Волонтери – це наша сила, наш тил, наша «добра» армія. Тому ми завжди відкриті до будь-якої допомоги».
«Дача» – місце, в яке закохуються всі, хто сюди потрапляє. Бо, як влучно зауважив один із друзів простору, це місце, яке «намолено любов’ю».
Скільки існує «Дача», а їй вже 13 років, стільки й існує волонтерський рух навколо неї. Якщо прогулятися будинком, можна легко згадати майже про всіх її волонтерів, адже кожна дрібниця нагадує про це. Підстрижені кущики в саду, дитячий майданчик, дивани різного «калібру» у залі, м’які іграшки та неймовірно гарні ковдри ручної роботи з різнокольорових клаптиків, художні світлини та живопис на стінах, коробки хоробрості з цікавими подарунками, книжки, намальоване дерево на дзеркалі у передпокої, свіжі овочі, фрукти та парне молоко у холодильнику кожного ранку…
А скільки того, що неможливо побачити, але можна відчути та почути у розмовах та спогадах дачників! Усі ці свята, майстер-класи з ліплення вареників, випічки піци, тортів тощо, театри, зустрічі з казкарями, музикантами, фокусниками, художниками та «звичайними» чарівниками, які вміють втілювати мрії дітей…Все це і створює той унікальний мікроклімат, який здатен зцілювати. Принаймні, тромбоцити у дітей, які тут перебувають, після «хімії» суттєво підвищуються.
Волонтером може бути кожен за однієї умови
Волонтером «Дачі» може стати будь-яка людина чи компанія. Єдина умова – щире бажання допомагати. Навіть, якщо хтось думає, що буцім-то нічого особливого не вміє (не шиє, не малює, не готує), це не привід відмовлятись від бажання бути поруч з тими, кому потрібна підтримка. Бо у волонтерстві найцінніше саме це – бути поряд.
На «Дачу» вже кілька років поспіль кожну неділю приходить Аміна, яка обожнює гратися з дітьми. Дівчина – студентка Інституту міжнародних відносин, тому, між іншим, підтягує англійську в старших дачників. Але гратися з малюками, спілкуватися з ними – це те, що вона дійсно любить. Малеча це відчуває й завжди чекає на зустріч, бо з нею весело.
Допомога може бути різною
Якщо рак відриває сім'ю зі звичайного життя, то волонтери – ті, хто його повертає. Тож волонтерство буває різним.
«Масажний патруль Катуніної» вважає своєю місією робити щасливими людей за допомогою розслаблення, чим він з радістю ділиться з мамами «дачників». Адже для жінок релакс у їхньому стані постійної тривоги необхідний як повітря. А майстрині із зачісок вважають, що краса – це велика сила, тому кожного місяця влаштовують на «Дачі» дні краси. І цей день стає святом для дітей, тому що на їх очах мами перетворюються на принцес.
Іноді вистачає лише одного дня, аби волонтера згадували цілий рік. Аліна – саме та людина. Її новорічне свято, яка вона вже котрий рік організовує для дачників, забути неможливо. Це завжди багато сюрпризів, конкурсів, подарунків, фокусників, музики, салютів. Лише раз в рік, але який!
Волонтери з організації GRP.HELP як справжні чарівники виконують бажання дітей і не тільки на День народження… Якось один підопічний фонду «Запорука» мріяв про собаку. І тому вирішив, що коли вилікується, то обов’язково повернеться додому зі своїм чотирилапим другом. Для хлопчини було важливо, щоб він сам все це організував, за свої назбирані гроші. Знайшов продавців, розповів їм свою історію: про те, що довго лікувався в Інституті раку, а тепер шукає песика, щоб разом з ним повернутися додому. Перерахував гроші. Після чого продавці зникли… Хлопчик був в розпачі. Він не міг повірити, що світ, з яким він був відвертим і в який він так хотів повернутися, так нахабно з ним повівся.
Коли про це дізналися у GRP.HELP, рішення було прийнято швидко. І вже через кілька днів до хлопчини їхав пес, долаючи 700 км за один день, зі своєю домівкою, із запасом корму на півроку вперед та абонементом у ветклініку. Годі казати, яке це було щастя, адже волонтери не тільки здійснили мрію нашого «дачника», а й повернули віру в те, що може світ вже й не такий поганий…
Волонтерство як соціальний капітал
У будинку «Пітера Пена» в Римі, який створювався з такою ж метою, як «Дача», немає жодної найманої людини. Усі сервісні функції виконують волонтери. Прибирають, працюють водіями, готують, доглядають за дітьми. При цьому, аби отримати можливість бавитися з малечею, треба пройти всі «кар’єрні» сходинки, починаючи з «мочалки» – так називають волонтерів-прибиральників.
В розвинутих країнах волонтерів ніхто особливо не шукає. Навпаки, для цивілізованого суспільства – це частина культури, її ознака. А для людини – великий плюс до її репутації. Роботодавці найчастіше цікавляться соціальним бекграундом людини, ніж її професіональними вміннями. Бо другому можна навчити, а ось першому… Бажання допомагати йде від серця – довго вдавати його не вийде. Тому компанії за кордоном й наймають на роботу за принципом «який ти волонтер, така й людина».
Добрі традиції легко приживаються на прагматичному Заході. Можливо тому, що під прагматизмом вони розуміють не «бездушність», як колись вважалось в пострадянських країнах, а здоровий глузд. Наприклад, в Італії, у День пам’яті рідних та навіть на похорон неприйнятно нести квіти, які за день зав’януть, а тому всі роблять щось добре живій людині, яка переживає скрутні часи. І все більше людей приєднуються до цього руху, бо такі дії здатні лікувати душу. Гарна практика, чи не так?
Волонтерство без відриву від свого життя
COVID-19 багато чого змінив в нашому житті. У волонтерстві також. З’явилося багато умов та обмежень. Але, як це завжди буває, коли зачиняються одні двері, відчиняються інші. Тож сьогодні волонтерити можна не відриваючись від свого звичного життя. Навпаки, завдяки ньому воно може стати цікавішим.
Можна зробити вдома вечірку зі збором маленьких подарунків для коробочок хоробрості, аби хоч трохи розрадити онкохворих дітей, які мусять проходити болючі процедури. І влаштувати конкурс на звання найцікавіших з них.
На роботі замість традиційного корпоративного застілля влаштувати благодійний ярмарок смаколиків, спечених власноруч, а на зібрані кошти зробити добру справу.
Пенсіонерам можна організувати «бабусин десант», якій, візьметься, наприклад, за приготування недільного обіду для «дачників» на основі своїх найсмачніших рецептів.
Нещодавно “Запорука” запустила платформу волонтерського фандрейзингу «Перемагаємо разом» https://razom.zaporuka.org.ua/. Тепер стати супергероєм ще легше! Достатньо створити на платформі кампанію, присвятити їй важливий для вас події та замість звичного привітання запросити друзів підтримати її переказом на будь-яку суму. Так ваш День стане значущим не тільки для вас, а й для дитини, життя якої він зможе врятувати.
Заповнюй анкету волонтера , телефонуй +38 (044) 361-56-97 чи приши нам на info@zaporuka.org.ua
