#хтовнаснадачіживе: Історія Ольги Чабанюк
Ольга Чабанюк - наша дачниця і cancer survivor. Вона двічі перемогла рак, і кожну боротьбу за життя сприймає як виклик, що лиш загартовує і показує нові можливості.
Про свій шлях, амбіції на майбутнє і центр “Дача” як місце зцілення Оля поділилася з нашою редакцією.
“Про “Дачу” я дізналася ще як лікувалася вперше, але потрапила, коли стався рецидив. Я чула багато позитивних відгуків, але у мене не було відчуття повного захвату, бо я сама не встигла відчути силу місця. Коли приїхала, то з перших секунд зрозуміла, про яку неповторну атмосферу мені розповідали раніше.
Коли після хіміотерапії були побічні ефекти, вони минали на “Дачі”. У лікарні ти лежиш серед стін, навколо бігають лікарі та медсестри, які пригнічують стан. А на “Дачі” кожен день - це свято: ми організовували міні-пікніки на свіжому повітрі, і в колі людей які тебе розуміють, всі негаразди зникали.
Коли я захворіла на рак кістки, я була підлітком. Після школи мені зробили операцію зі встановлення ендопротезу. Усю вступну кампанію я була прикута до лікарняного ліжка. Дуже пам’ятаю момент, коли тато повідомив, що я вступила до університету. Він вітав мене, а я думала: “Як я буду навчатися в університеті, коли мене лише вчора прооперували? Я не можу навіть з ліжка підвестися!”
Вступивши на біологічний факультет, я провчилася рік, а потім стався рецидив. Я обрала медичну спеціальність під впливом свого досвіду. На біології і медицині було цікаво, але в один момент я зрозуміла, що це не моє, бо не уявляю, як все життя працюватиму в лабораторії. Зараз я з іншого боку дивлюся на свою кар’єру. Мене приваблює психологія, а тому думаю над тим, щоб перевестися на психологічний факультет. Ще дуже марю моделінгом і хочу спробувати себе у цій сфері.
Пам’ятаю той день, коли дізналася про рецидив. Це був плановий огляд в Інституті раку. Дорогою до обстеження у мене виникло неприємне відчуття. Я заглянула у медичну картку і в рядку, де зазвичай пишуть “Новоутворень немає”, побачила довгий запис. Лікар припустив, що з’явився метастаз. Спочатку діагноз було важко спрогнозувати, але при першій операції слова лікаря підтвердилися.
Я попросила його повідомити мамі про рецидив. Я декілька днів не говорила з нею, бо сказати рідній людині про підтверджений діагноз важко.
Коли до мами зателефонував лікар, вона плакала, бо доведеться знову пройти цей шлях. Повернення хвороби приголомшило, але я розуміла, що потрібно боротися.Протягом стадії прийняття я усвідомила, що це вже не вперше, і знаю, як вчинити.
Рак - це цінний досвід: у цей період я познайомилася з крутими людьми, яких поза хворобою ніколи б не знала. Наприклад, пані Наталія (йдеться про Наталію Оніпко, президентку фонду “Запорука” - прим. ред.). Вона - дуже світла людина, і оточує себе такими ж світлими особистостями. Цінні проєкти, як “Дача”, втілюються завдяки сильним людям. Найпрекрасніші і водночас найщасливіші люди - ті, хто прожив життя допомагаючи іншим.
Звичайно, рак - це досвід, який не побажаєш прожити нікому, але він змінив мій світогляд і оточення. Я зрозуміла, що мені нецікаво витрачати час на нескінченні вечірки, як це робить більшість моїх однокурсників, - тоді життя не вистачить ні на що. Після того, що я пережила, сильніше ціную життя і речі, які мають сенс”
