Подолання хвороби відповідно до типів особистості

 

Podolaty Main Ua 

Коли ми говоримо про типи особистості, ми вважаємо, що  екстраверти – відкриті, а інтроверти – замкнені в собі. А далі йде висновок: якщо людина на позитиві, їй легше переносити всі нещастя, включно з хворобами, на відміну від постійно сумних “П’єро”. Але як показує життя, серед інтровертів життєлюбів стільки ж, скільки серед екстравертів – скептиків та мізантропів. Тому висновок, який однозначно напрошується після прочитання заголовку: “Ну звичайно, екстравертам легше!”, не зовсім правильний. Тоді кому все ж таки легше? Давайте розбиратися.

 

Простіше боротися проти хвороби тому, хто здатний “вибудувати новий будинок на руїнах”. 

 

Іншими словами, хто, втративши близьку людину, здоров’я, частину свого тіла після ампутації чи аварії, зможе вибудувати своє життя заново. Хто ладен це здолати і жити далі. Гарна новина в тому, що кожен з нас, чи то екстраверт, чи то інтроверт, на це здатний. Стратегія подолання буде різною, і якраз вона й залежить від нашого природного темпераменту.

У психології є таке поняття, як копінг-стратегії – дії, які виконує людина, щоб впоратися зі стресом. Це поняття ввів американський психолог Річард Лазарус, який запропонував свою діагностику вирішення складних ситуацій. Якщо все під контролем, ми по-різному реагуємо на що-небудь, а в сильному стресі будемо діяти так, як властиво саме нам.

Незважаючи на те, що ми всі різні, наші природні реакції на стрес однакові. Типових – вісім. Так чи інакше, вони можуть як нашкодити, так і допомогти. І це важливо враховувати, щоб допомога різним типам особистості при лікуванні раку була найбільш ефективною.

 

8 сценаріїв захисту від стресу з урахуванням психотипу пацієнта:

 

Конфронтація – протистояння ситуації, яка склалася

Найчастіше до неї схильні екстраверти.

Це та сама агресія, яка, з одного боку, не дає занепасти духом, змушує діяти і перемагати конкретного ворога. Але з іншого, це може погіршити ситуацію. Агресію важко контролювати – вона не дає мислити тверезо. А будь-яке онкозахворювання потребує ретельного плану дій і внутрішніх ресурсів, оскільки “війна” може бути тривалою.

 

Самоконтроль і прагнення до придушення емоцій 

Найчастіше притаманне інтровертам.

Вміння тримати себе в руках – це чудово, але тоді, коли життєво необхідний прояв емоцій, це може нашкодити.  Коли важко та лячно, це важливо проговорювати. І в даному випадку неважливо, кому – психологу, рідні чи другові. Головне – не тримати в собі.

 

Пошук соціальної підтримки та однодумців

До цієї стратегії більш схильні екстраверти.

В бізнесі така поведінка при постійному використанні може сформувати репутацію нерішучої людини, але в ситуації переживання горя вона найправильніша.

 

Втеча від проблеми

Характерна обом типам особистості.

Напевно, найбільш марна та небезпечна з усіх. Але і в такого сценарію є невеликий плюс – хоча й ненадовго, він знижує емоції в стресі. Зрештою проблема нікуди не зникає – стає лише гірше, а дорогоцінний час втрачено.

 

Планування вирішення проблеми

Такі дії більш властиві інтровертам.

Ця стратегія – найвірніша в ситуації подолання важкої хвороби. Коли рішення побудоване не просто на ентузіазмі, а чіткому розумінні ситуації, всіх її складових і наслідків.

 

Позитивна оцінка чи прагнення бачити в усьому все добре

Ближче до поведінки екстравертів.

Бачити у всьому все добре – прекрасна риса, коли від людини мало чого залежить. Але коли потрібно діяти негайно й адекватно, такий сценарій виглядає легковажним і може нашкодити.

 

Прийняття відповідальності

Можуть проявляти як екстраверти, так і інтроверти

Незважаючи на те, що цю стратегію приписують вольовим і сміливим людям, коли їм ставлять серйозний діагноз, така поведінка може все ускладнити. Брати на себе всю відповідальність, нікого не навантажувати своїми переживаннями – важка ноша навіть для супергероя. Лікування онкології – це командна робота, де важливо розділяти і біль, і відповідальність.

 

Дистанціювання (вирішення проблеми на відстані)

Характерно обом типам особистості

Розумний вихід, коли твій ворог існує окремо від тебе і при цьому небезпечний настільки, що з ним краще не мати справу. Але точно не має сенсу, коли поставлений смертельно небезпечний діагноз.

 

Усвідомлення цих станів і є тією заповітною кнопкою, що дозволяє нам впоратися з самим собою

 

Незважаючи на приписку цих сценаріїв конкретному психотипу, цей розподіл умовний. Насправді кожен з нас може використовувати для свого захисту від стресу всі варіанти. Просто тепер, знаючи їхні сильні та слабкі сторони, можна робити це усвідомлено. Адже усвідомлення – це і є та заповідна кнопка, яка дозволяє нам впоратися з самим собою.

Коли ми впевнені в тому, як працює наша психіка з урахуванням нашого темпераменту, нам легше себе контролювати. Екстраверт не буде бігти, не оглядаючись назад, а почне стримувати себе і розуміти, що його дії руйнівні. А інтроверт нарешті заговорить, оскільки побачить користь від цього.

 

Добре екстравертам – вони говорять, як дихають. А от іншим не передати, як важко.

 

Своїми емоціями та почуттями необхідно ділитися. Це нормально й це корисно. Але сказати – це одне, а от виконати… Добре екстравертам – вони говорять, як дихають. А от іншим не передати, як важко. І від цього складається враження, що екстраверту легше побороти хворобу, тоді як впоратися з хворобою інтроверту неймовірно важко. Але найважливіше не це, а можливість налагодити своє життя в тих умовах, які є.

Так, екстраверти відкриті й можуть легко ділитися своїми переживаннями, але в той же час вони більше схильні піддаватися паніці. Якщо їх порівнювати з бігунами, вони як спринтери. Тому ні в якому разі не можна говорити про тривалість лікування – їхнього запалу може не вистачити. Їх необхідно час від часу мотивувати, ставити все нові й нові цілі.

 

Інтроверти більш терплячі і готові до бігу “на довгу дистанцію”

 

На відміну від екстравертів, інтроверти нікуди не поспішають і в стані пережити психологічний стрес, не занепавши духом. Щоправда, їх набагато важче налаштувати на лікування, викликати на розмову, завоювати довіру, але якщо це зробити, зусилля винагороджуються – з них виходять найсвідоміші пацієнти.

Розуміючи тип і темперамент свого сина чи дочки, батьки вже не так будуть журитися через свою “проблемну” дитину, а почнуть шукати до неї підхід. І для цього перші з нею заговорять. Не черговими фразами, а через історії про себе. Відверто, щиро, показуючи приклад, як це робиться. Теми? Про все, що їх тривожить: мріях, улюблених іграх, друзях, першій подорожі на море, улюбленій казці в дитинстві.... Та що там! Діти – наші дзеркала, вони віддзеркалюють наше відображення. І уже наступного разу замість звичних “так, ні, нормально” почуєте від них щось більш чуттєве.

Ділитися своїми почуттями з дитиною – особливо цінно. Причому не тільки приємними. Так дитина зрозуміє, що сумувати можна вголос і що твої сльози, печаль і навіть злість можна пояснити іншій людині без осуду у відповідь.

А ще в цей складний період важливо, щоб діти продовжували мріяти, будувати плани на майбутнє. Нехай не на довгостроковій перспективі, а короткостроковій: що приготуємо на обід, яку книжку оберемо для прочитання на вечір, яку гру вивчимо завтра, що за сюрприз влаштуємо друзям, які прийдуть на вихідних. Таким чином, дитина відчуватиме, що живе, адже може планувати й контролювати своє життя. І це надає їй сил. Їй стає цікаво жити не лише всередині себе, а й зовні.

 

Контакт з дитиною має бути на постійній основі. Тренуванню піддається все, включно з вмінням вести розмову.

 

Встановивши контакт з сином чи дочкою, наступною задачею перед батьками постає втримати їхню довіру. В іншому випадку повернути її буде значно складніше.

Наприклад, категорично заборонено порівнювати одну дитину з іншою. Тим паче табу – ділитися з посторонніми тим, що довірила вам дитина. Одного разу, побачивши, як ви посміхаючись її цитуєте, вона закриється від вас надовго. І ніякі виправдання, що це було “з любов’ю”, не допоможуть. Для неї це демонстрація того, що все, що вона сказала – це несерйозно і смішно. Одним словом, зрада.

 

Холерики – перші кандидати на вигорання

 

На відміну від флегматиків-інтровертів, холерики-екстраверти швидко говорять, швидко думають, швидко рухаються і так само приймають рішення. Вони легко загоряються, і, якщо вже почали бігти, то біжать до кінця, в процесі віддаючи все. Вони перші кандидати на вигорання. Їм складно зупинитися і прийняти все, як є.

Батькам “зупиняти” таку дитину треба так само, як і розкачувати флегматика, тобто, говорити з ним, розділяючи свій досвід. Адже часто-густо активні діти народжуються в батьків-холериків, а значить, у них є що розповісти про свої “набиті гулі”. Говорити з дитиною про свої помилки – дієвий інструмент як для встановлення контакту, так і для живого прикладу на предмет: “як легко спочатку втратити друзів, якщо спочатку робиш, а потім лише думаєш”.

 

Щоб бути впевненим, який тип темпераменту в дитини найбільш проявлений, можна з ним пройти тест Айзенка

 

Такий тест глобально не вплине на процес лікування, але може пояснити поведінку дитини та передбачити її реакцію на будь-який випадок. Завдяки тесту запитання/претензії на кшталт “ чому ти мовчиш/багато говориш” відпадуть самі по собі. І батькам буде легше приймати свою дитину з усіма її “заморочками”. Адже найголовніша допомога, яку можуть надати батьки своїм хворим дітям – це повне прийняття всього, що з ними відбувається в цей період. Незалежно від того, екстраверти вони чи інтроверти, вони можуть вередувати, плакати і злитися. В такі моменти особливо важливо почути від рідних: “Ми розуміємо тебе і дуже любимо”.

На сьогодні в анкеті пацієнта не передбачена графа “тип темпераменту”. Тобто, формально психотип у роботі з онкохворими не  врахований. Хоча користь очевидна: передбачивши реакцію пацієнта на лікування, лікарю буде легше встановити з ним міцні стосунки, в яких долати хворобу буде значно легше.