За спостереженнями лікарів, переживання втрати пов'язані з підвищеною смертністю, зокрема серцево-судинних захворювань, у перші місяці після втрати близького. Підвищується частота соматичних та психічних захворювань, інфекцій та зловживання алкоголем, а також звернення за медичною допомогою та психотропними препаратами.
Дитячий рак виліковний, але, на превеликий жаль, не всім вдається його подолати.
Смерть дитини – це втрата майбутнього для людини, яка переживає це страшне горе. Бо все, чим вона жила досі, також вмирає. Всі плани, сподівання, мрії, бажання… Людина ніби зависає між двох світів: «До» та «Після». «До» вже немає. «Після» не зрозуміло, коли станеться, яким буде і чи буде взагалі. Здається, що цей біль, смуток, відчуття провини назавжди. І що назавжди ця самотність, яка відчувається навіть в колі близьких людей.
Самотужки важко впоратись з усім цим. І навіть, коли декому це вдається, в душі може «зростися» щось не так. Психіка – тонка річ. На жаль, у нашому суспільстві й досі вона вважається чимось другорядним, чому не варто приділяти багато уваги. «Час вилікує» та «все перемелеться» – ось і всі дружні поради.
Серед тих, хто добре розуміє твоє горе, можна знайти вихід у своє нове життя
Якби це було так просто, у всьому цивілізованому світі навряд чи з’являлися та були б затребуваними групи підтримки тих, хто переживає важкі часи з різних причин. Бо саме серед тих, хто добре розуміє твоє горе та приймає тебе з усіма твоїми сльозами та думками, можна відчути справжнє полегшення та знайти вихід у своє нове життя.
Тому те, що сталося 9 жовтня, ми вважаємо своєю маленькою (або все ж таки великою?) перемогою. Цього дня наші психологині Алла Антонова та Лілія Сироха провели групу підтримки людей, які втратили дитину через рак.
Людина не повинна залишатися сам на сам зі своїм горем – вона може пройти весь шлях свого переживання за допомогою професійного куратора, в колі тих, хто розуміє тебе, як самого себе.
Правила організації груп підтримки унеможливлюють дискомфорт
Від дружніх такі групи відрізняються тим, що куратор регулює спілкування, оголошує його правила, які забезпечують приватність її учасникам. Адже друзі можуть через незнання нанести ще більшу травму. А правила унеможливлюють дискомфорт.
Групи підтримки відрізняються від групової психотерапії тим, що модератор, хоча і веде групу «згори», робить це на рівних. В цьому колі учасники вільно діляться своєю історією, труднощами, почуттями, проблемами, думками. І роблять це тоді, коли відчують, що готові.
Така публічна домовленість звільняє від болю. А це допомагає розібратися у власних почуттях, бажаннях, у своєму ставленні до того, що сталося. Те, що всі навколо уважно слухають, не засуджують, не перебивають та співчувають «обережними» словами, які йдуть від серця, приносить полегшення. Людина нарешті може бути собою.
Спілкування в групах допомагає дізнатися, як інші пораються зі своїм горем
Спілкування в таких групах допомагає дізнатися, як люди по-різному справляються зі своїм горем. Що їм заважало, що допомагало. І що тут немає ані шаблонів, ані такого поняття, як «адекватно/неадекватно». Звісно, якщо це не стосується всього того, що шкодить здоров’ю (алкоголь, паління, наркотики).
Зазвичай, в такій групі беруть участь тільки батьки, але ми вирішили її підсилити, запросивши братиків та сестричок. Вони також переживають втрату. До того ж, бояться зайвих раз чіпати своїх рідних і тому мовчать, коли потрібно поговорити про це. Ми в цьому впевнилися, коли почали розмовляти з ними. Діти охоче ділилися своїми спогадами, були відкритими та щирими й досить спокійно говорили про смерть.
Дитяча група відбувалась за норвезькою програмою
Дитяча група була організована за програмою, яку в Україні реалізує Інститут психології здоров’я Institute of Health Psychology сумісно с центром по роботі з тяжкою втратою Університетської клініки Ахерскус (Норвегія).
Наприкінці бесіди с психологом дітям було запропоновано створити свічник у пам’ять свого померлого братика чи сестрички. Вони його забирали додому, щоб, коли ставатиме сумно, запалити. Треба було бачити, з якою любов’ю все це створювалося, як прикрашалося! Відчувалось, що в такий спосіб їм хотілося трохи втішити своїх батьків та одночасно продемонструвати свою любов до того, кого вони також втратили.
Якщо у батьків група тривала цілий день, то у дітей – лише півдня, після чого вони повертались до звичних ігор під наглядом волонтерів.
Для батьків це також був перший досвід. Їхати чи не їхати – вагались до останнього, бо всім була відома тема зустрічі. А це означало, що цілий день вони будуть згадувати біль, який навпаки хочуть забути. Проте, коли це сталося, кожен відчув велику різницю між «приховати біль» та «відпустити її». Як потім зізнавались учасники, від другого дійсно відчувалось полегшення.
Психологічна група з батьками спиралася на програму Арнальдо Панґрацці*, яка описана в книжках «Допоможи мені сказати прощавай» та «Біль не триватиме вічно».
Кожен може стати учасником групи підтримки
Це була перша зустріч з десяти запланованих, які відбуватимуться раз на два місяці. І якщо на другу та третю зустріч група ще відкрита для нових учасників, то, починаючи з четвертої, вона стає закритою. Перш за все тому, що терапевтична сила кола з’являється саме завдяки утворенню особливої атмосфери. Безпечної, довірчої, творчої.
Якщо ви бажаєте стати учасником групи підтримки, сконтактуйте з ведучою групи, психологинею нашого фонду Аллою Антоновою: 050 446 06 16.
* Арнальдо Панґрацці – чернець ордену камілліанців, президент Італійської асоціації еннеграми, професор Міжнародного богословського інституту душпастирства у сфері охорони здоров'я “Камілліанум” Camillianum (м. Рим, Італія).
Еннеаграма — сучасна типологія особистості, згідно з якою кожному типу особистості (еннеатипу) властивий свій відмітний образ мислення і спосіб вираження емоцій.
