«Боюся важко захворіти»
Часом люди страждають від іпохондрії. Особливо у ковідні часи, коли доводиться прискіпливіше дослухатися до сигналів свого організму, щоб не пропустити небезпечний симптом. Коли весь світ знаходиться у стані тривоги, а на планеті не залишилося жодного “раю”, куди можна було б втекти, складно не піддаватися паніці. Такий фон – чудова нагода появитися фатальному страху захворіти.
Що таке іпохондрія? Чи можна передбачити її розвиток? Як позбавитися від неї? Як дізнатися, чи я іпохондрик?
Психологічні причини іпохондрії
Іпохондрія – не хвороба. Це тривожний стан, протягом якого людина надзвичайно стурбована тим, що може мати якесь захворювання. У страху, крім психологічної, є і біологічна складова. Коли ми чогось боїмося, виробляються гормони страху. І якщо боятися постійно, цих гормонів стає настільки багато, що зрештою вони стають токсичними для організму.
Гормони стресу – це адреналін. В малих дозах він корисний – викиди адреналіну посилюють відчуття, щоб швидко зорієнтуватися і врятувати себе. Але коли адреналін зашкалює, він стає небезпечним. Зрештою, людина почувається погано, що зайвий раз доводить їй, немовби вона справді хворіє чимось серйозним.
Далі – більше. Щоб вберегти себе, людина обмежує фізичне навантаження, в результаті починає відчувати брак кисню, слабкість, що також підтверджує його теорію щодо надуманої хвороби. Страждає й імунітет – його руйнує армія гормонів. Людина стає більш вразливою – легше підхоплює віруси, довше і важче хворіє.
Канцерофобія (страх захворіти на рак) – один з найрозповсюдженіших видів іпохондрії. Вона проявляється двома крайнощами: хтось щоденно напружує лікарів, здає потрібні й непотрібні аналізи, сам собі ставить діагноз, і, не знаходячи підтвердження, йде до наступного фахівця. Інші навпаки, всіляко уникають візитів до лікарів, адже бояться, що ті щось все-таки знайдуть.
Серед психологічних причин канцерофобії є і брак знань самої природи онкозахворювання; пережитий плачевний досвід у родині; страх спадковості хвороби; надмірна кількість трагічної інформації про рак; відсутність позитивних прикладів, які доводять успішність лікування раку тощо.
Як позбутися іпохондрії
Щоб надміру не тривожитися за своє здоров’я, варто виробити нові звички, які допоможуть почуватися більш впевнено.
Фізична активність
Будь-яка фізична активність перемикає мозок. Наприклад, робота у квітнику одразу активує його. Тим самим на деякий час вимикається та частина, яка відповідає за переживання і тривогу.
Медитація і майндфулнес
Добре очищають розум медитативні практики і майндфулнес. Обидві техніки перемикають увагу з зовнішнього світу на внутрішній. Це допомагає заспокоїтися і прийти в себе.
Щоденник спостережень за собою
Позбутися іпохондрії допомагає ведення щоденника. Для цього лист паперу ділиться на 4 колонки: 1. день; 2. реакція; 3. причина, через яку виникла реакція; 4. раціональне пояснення. Наприклад, реакція: “мені стало страшно”. Причина: “почув новини по телевізору”. Раціональне пояснення: “ці новини мене не стосуються”.
З часом такі стани будуть рідше приходити, бо з’явиться звичка їх раціонально пояснювати. Свою поведінку можна і треба тренувати, адже якщо ми хочемо отримати те, чого в нас немає, нам потрібно робити те, чого ми ніколи не робили.
Перемкнутися на іншу хвилю
Знаходячись у тривозі, людина чує в голові чийсь голос. Уявіть, що ви слухаєте радіо на певній хвилі. Оскільки вам не подобається, що там транслюється, просто перемкніться на іншу – з шумом моря чи співом пташок. Добре уявити все до деталей: як ви берете й натискаєте кнопку...
Якщо іпохондрія не перейшла в хронічну форму, то людина здатна з нею впоратися. Але зі спеціалістом буде швидше й надійніше. Тим паче це необхідно, коли виникають побоювання, що все набагато серйозніше. Іпохондрія може бути одним із симптомів серйозного захворювання – обсесивно-компульсивного розладу, коли людина на чомусь сильно зосереджується.
Іпохондрія у дітей
Іпохондрія – страх не захворіти, а померти від хвороби. Але для дітей до 6 років смерть – це коли хтось зникає або, як у казці, засинає назавжди. Вони не так бояться
смерті, як їхні батьки, але саме останні їм підказують її фатальність. Мама боязко дивиться на лікаря в білому халаті, значить, їх треба боятися. Бабуся постійно плаче, говорячи про свою хворобу, значить, хворіти завжди плачевно. Якщо ж навпаки, батьки у складних ситуаціях зберігають спокій та оптимізм, то діти частіше відчуватимуть себе і вестимуть так само.
Тривога у більш дорослої дитини часто проявляється, коли від неї приховують якусь неприємну інформацію. Наприклад, коли батьки, “щоб не налякати”, уникають розмов про смерть. Але саме це і викликає в дитини велику тривогу, ніж сам предмет розмови: “Якщо батьки так злякалися, значить, це дійсно щось таке страшне, чого і мені варто боятися”.
Якщо мама і тато намагатимуться пояснити все, то дитина спокійно ставитиметься до почутого. Адже всі його запитання стосовно “заборонених” тем, в тому числі й смерті, – це нормальна допитливість людини, що вивчає світ. Від того, як ми говоритимемо на них, буде залежати, якою виросте ця людина.
