5 поширених міфів про рак
Я готовий і надалі боротися,
але мені потрібно знати, проти чого я борюся
«Імператор усіх хвороб. Біографія раку» Сіддгартха Мукерджі
Книгу “Імператор всіх хвороб” Сіддгартхи Мукерджі ми рекомендуємо всім, хто хоче позбутися оманливих суджень про онкологічні захворювання, зрозуміти їхню природу, почути відповіді на запитання, пов’язані з раком, та навчитися відділяти правду від міфів. Це – захоплююча книга, написана американським вченим, онкологом індійського походження. Вона знайомить з ворогом, щоб більше ніщо не заважало боротися з ним.
Міф 1. Рак = смерть
Напевно, це найстійкіший міф, оскільки не минуло й століття, як рак почали лікувати. Це сталося лише в середині 20 століття. Стереотип “Рак = смерть” передавався з покоління в покоління, оскільки людство хворіло на рак ще з кам’яного періоду.
Все ж є надія, що така омана про рак втрачає силу. Вже зараз на лекціях серед школярів та студентів на тему симптомів онкозахворювань ми помічаємо, що, на відміну від їхніх батьків, діти спокійно говорять про рак вголос, починають дискусію, ставлять запитання і самі непогано розділяють правду від міфів про лікування від раку. Не відчуваючи страху, який притаманний старшому поколінню. Справа не в тому, що в молоді немає пережитого досвіду втрати. Вони просто народилися в часи, коли рак почали успішно лікувати. Плюс знання іноземних мов дозволяє дізнаватися інформацію з першоджерел.
Факти:
- Згідно з джерелом cancer.gov cтаном на січень 2019 року в США нараховували близько 16, 9 мільйона одужавших від раку. За прогнозами до 2030 року це число збільшиться до 22,2 мільйони людей.
- За даними Всесвітньої організації здоров’я більше 80% онкохворих дітей виліковуються за умов дотримання комплексного лікування.
Рак – назва більш ніж 100 хвороб, які лікуються, як будь-які інші. Але треба розуміти, що він індивідуальний, як відбитки пальців. Ніхто не може визначити, якою буде відповідь організму на лікування. У сучасній онкології з’явилося поняття “прецизійна медицина”, яка дозволяє підбирати персональні ліки чи схему лікування пацієнта на основі різних біомаркерів.
Здебільшого протокольне лікування спрацьовує, про що теж говорить світова статистика. Але навіть в ситуації, коли перший етап виявився неефективним, є друга і третя лінії.
Міф 2. На рак хворіє все більше людей
З точки зору статистики, так і є, але тут не все так просто. Рак у дітей, як і раніше, – рідкість: близько 14 випадків на 100 000 дітей на рік. Все-таки здебільшого хворіють люди старше 65 років. І більше всього в розвинених країнах. Парадокс? Зовсім ні. Просто в цих країнах, по-перше, висока тривалість життя, а по-друге, розвинена медицина, яка дозволяє діагностувати рак на ранніх стадіях.
Сто років тому люди не доживали до такого віку. Той факт, що в країнах, які тільки розвиваються, цифри більш “оптимістичні”, пов’язане з відсутністю культури діагностики та підрахунку хворих. Можна припустити, що саме в таких країнах особливо прижилися міфи про рак.
Головне досягнення 20 століття – профілактика онкозахворювань. Контроль за рівнем забруднення навколишнього середовища, антинікотинова кампанія, популяризація сонцезахисних кремів – все це значно знижує ризик раку шкіри чи легень, наприклад.
Факти:
- За даними Національного інституту раку (США) вірогідність захворіти на рак найбільш висока у віці 55-75 років. Після 75 років вона знижується, а після 85 майже так само низька, як в молодому віці.
- У другій половині 19 століття одним з найпоширеніших видів раку був рак шлунка. З вірогідних причин – канцерогени у складі консервантів та приправ для маринування, а також ендемічні інфекції. З появою сучасних холодильників епідемія раку шлунка зникла (з книги “Імператор усіх хвороб”).
Міф 3. Рак – хвороба смутку
У 2-3 столітті до н. е. жив лікар Клавдій Гален, який значно вплинув на розвиток медицини. Методи цього давньоримського хірурга практикувалися до 17 століття. Згідно з його переконаннями, здоров’я залежить від балансу 4 рідин: крові, флегми (слизу), жовтої жовчі та чорної жовчі.
Через надлишок чорної жовчі (яку, до речі, так і не знайшли) Гален пов’язував виникнення раку та депресію. Останню ще називають меланхолією, яка з грецької так і перекладається – “чорна жовч”. Так був проведений зв’язок між двома недугами тіла та психіки.
Тому й не дивно, що дехто досі думає, що депресія, сум, ревнощі, заздрощі стають причиною для розвитку раку.
Згідно з цією логікою під прицілом кожен з нас. Адже ми сумуємо й інколи можемо погано про когось подумати. Але чогось хворіють не всі. І ті, хто має діагноз, отримує відчуття провини: “Я захворів, тому що я поганий”.
Так, на нас впливають різні чинники: як ми живемо, хто наші батьки, що ми їмо та п’ємо. Але рак не з’являється від поганого настрою чи характеру, оскільки це не доведено з наукової точки зору.
Міф 4. Рак заразний
Цей міф з області полювання на відьом та пристріту. Раціонально пояснити його неможливо, оскільки доведений факт, що рак не заразний, нічого не змінює.
Тому коли в чергове від освіченої людини у 21 столітті чуєш: “А ось ви, волонтери, так часто буваєте у відділенні, не боїтеся, що принесете додому хворобу?”, можна лише розвести руками.
Міф 5. Хімієтерапія – це погано. Природні засоби – добре
Якби ті, хто так думає, знали, який неймовірно довгий і складний шлях був пройдений лікарями, щоб прийти до методів сучасної хімієтерапії. Скільки стереотипів про онкозахворювання їм довелося побороти, щоб нарешті визначити, де ховається правда про лікування раку, а де міф.
Голодування, сода, вітаміни, ашрами, диво-гриби…. Якби все було так легко і просто, ми б давно вже побороли рак. Але правда така, що навіть дослідження з цього приводу не проводять. Все тому, що немає жодної зачепки, яка доводить, що такі засоби здатні на подвиг. Експерименти на мишах закінчилися плачевно. А дослідження, які вивчали взаємодію мигдалевої кислоти та вітаміну Б (ще один “рецепт” боротьби з онко) разом з хімієтерапією, які впливають на периферичну нервову систему, довело, що вони серйозно підсилюють токсичність.
Наслідки прийому дешевих природних засобів у випадку з дитячою онкологією найчастіше виявляються більш небезпечними, ніж у дорослих. Не кажучи вже про те, що зрештою вся провина лягає на плечі батьків. Адже відмовляючись від “поганої” хімії на користь диву, вони беруть відповідальність за життя дитини на себе. Лише на себе. Не людина, яка продала той чи інший природний препарат, а тільки ти сам, бо це твій вибір.
Тому перед тим, як приймати таке рішення, варто тисячу разів запитати себе: “Чи я ладен взяти на себе таку відповідальність і чи маю на це право?”.
Можна зрозуміти бажання батьків йти хоч на край світу, аби це тільки допомогло дитині. Але все ж ніякі благі наміри не ладні виправдати їхній вчинок, якщо станеться щось незворотнє.
Як би не було важко, не варто сліпо вірити чужим порадам. Навіть на думку одного лікаря не варто покладатися – спитайте ще одного, а краще двох-трьох. І тільки після того, як ви почуєте відповіді на всі свої запитання з різних точок зору, варто прийняти рішення, що робити далі. Сумніви – гарні ліки від омани.
Науковий світ наближається до позбавлення від раку. І це вселяє надію.
Читати ще
<< Попередній запис:
Симптоми іпохондрії та методи її подолання
>> Наступний запис: