Ви можете не знати, що робити, але пам’ятайте — ви не самі. Медики завжди готові допомогти. Якщо вам важко розповідати дитині про діагноз, зверніться за підтримкою до фахівців.

Говорячи з дитиною про рак, дотримуйтеся трьох принципів:

• будьте чесними й відкритими;
• використовуйте прості слова, зрозумілі дитині;
• повідомляйте інформацію відповідно до віку.

Дитина має знати, що її люблять і підтримують.

Чесність і відкритість зміцнюють довіру. Навіть якщо хочеться приховати діагноз, діти все одно помічають зміни і можуть почути слово «рак» з інших джерел. Краще пояснити все самостійно, щоб зняти напругу. Якщо дитина не розуміє, вона може придумувати страшніші версії і навіть звинувачувати себе.

Плануйте розмову:

• проговоріть, що й як скажете;
• зверніться за порадою до медиків або інших батьків;
• зберігайте спокій і пояснюйте свої емоції, якщо плачете;
• переконайте дитину, що хвороба не її вина.

Вирішіть, хто і коли скаже дитині про діагноз. Медики можуть допомогти з розмовою або бути присутніми. Важливо сказати це якомога раніше для довіри. Можна залучити близьких або фахівців.

Як пояснити, що таке рак:

• давайте інформацію, що відповідає віку;
• починайте з основ і не перевантажуйте;
• робіть паузи, щоб дитина могла ставити запитання;
• пояснюйте простими словами терміни, які дитина почує;
• підтримуйте дитину, заохочуйте говорити про почуття;
• виправляйте неправильні уявлення, які могли з’явитися ззовні;
• виявляйте, що дитина вже знає, і додавайте потрібне;
• говоріть про надію — є багато методів лікування.

Не забувайте про інших дітей у сім’ї — їм теж потрібні пояснення.

4.1 Як говорити про хворобу з дитиною до 6 років

Дитина цього віку ще не повністю розуміє, що відбувається. Поясніть, що з нею не зроблять нічого поганого, це не покарання, і вона ні в чому не винна. Оточіть дитину любов’ю, турботою та увагою.

Діти тяжко переживають розлуку з батьками, особливо з мамою. Тому частіше відвідуйте дитину в лікарні, беріть з собою улюблені речі, створюйте домашній затишок.

Щоб дитина не плакала і була у хорошому настрої, грайтеся з нею, відволікайте іграшками та цікавими предметами, хваліть за гарну поведінку.

4.2. Як говорити про хворобу з дитиною від 7 до 12 років

Діти цього віку вже можуть серйозно сприймати інформацію. Поясніть їм причини хвороби та важливість лікування, а також необхідність дотримуватися порад лікарів.

Чесно й обережно відповідайте на питання, щоб дитина розуміла, навіщо вона в лікарні. Дізнайтеся, які фізичні навантаження дозволені.

Сприяйте спілкуванню з друзями та родиною, підтримуйте дитину й допомагайте зберігати позитивний настрій.

4.3. Як говорити про хворобу з дитиною від 13 років

У підлітковому віці дитина може гостро відчувати, що відрізняється від ровесників. Повернення до школи може викликати стрес і депресію. Важливо надати психологічну підтримку, бути відвертими і водночас поважати особистий простір.

Підліток може брати участь у розмовах про хворобу. Зберігайте позитивний настрій.

Повернемося до важливих питань: хто, коли і що саме повинен сказати дитині про хворобу.

4.4 Запитання, які може ставити дитина

Діти довіряють батькам і чекають від них відповідей. Хтось запитує одразу, хтось — пізніше. Ось приклади важливих запитань і як на них відповідати:

«Чому я?»

Діти можуть думати, що хвороба — це покарання. Поясніть чесно: ніхто не знає, чому саме так сталося. Це не через її вчинки, і хвороба не передається іншим.

«Чи стане мені краще?»

Це серйозна хвороба, але її лікують. Лікарі і близькі зроблять усе, щоб допомогти одужати. Це дасть дитині надію і впевненість.

«Що буде зі мною?»

Поясніть план лікування і можливі побічні ефекти. Розкажіть, що зміни у зовнішності не обов’язкові, і допоможіть підготуватися — наприклад, створіть календар лікування.

«Чому я повинна приймати ліки, якщо почуваюся добре?»

Навіть якщо симптомів немає, в організмі можуть залишатися «погані клітини». Ліки треба пити, щоб їх повністю знищити.

«Що я скажу друзям?»

Підтримуйте дитину у спілкуванні з друзями й учителями. Поясніть, що не всі розуміють онкологію і можуть говорити неправду. Заохочуйте ділитися тривогами. Наголосіть:

• хвороба не змінює її як людину,
• необізнаність інших — не її проблема,
• справжні друзі залишаться поруч.

«Чи зможу я робити те, що робила раніше?»

Відповідь залежить від лікування. Поясніть, які обмеження будуть і на який час. Запропонуйте альтернативи для улюблених занять.

4.5 Підтримуйте вашу дитину

Як і ви, ваша дитина може відчувати невпевненість, тривогу та страхи, але часто не вміє їх виразити словами. Саме ви, батьки, найкраще знаєте звичну поведінку дитини і першими помітите будь-які зміни.

Допоможіть дитині виразити свої почуття через гру, малювання, спілкування з тваринами або ігри з медичними інструментами. Це безпечні способи, які допомагають їй розповісти про свої страхи і тривоги без слів.

Розмови — як основа довіри

Батьки — перші, кому дитина може довірити свої страхи та переживання.

Слухайте, коли дитина говорить або починає розмову.

Ставте запитання: «Що тебе хвилює?», «Про що ти думаєш?»

Не уникайте складних тем – щирість дає відчуття безпеки.

Гумор — як ресурс життєстійкості

Позитивний настрій батьків – це сильна підтримка для дитини.

Смійтеся разом, дивіться комедії, читайте кумедні історії, згадуйте веселі моменти.

Навіть якщо вам важко – спробуйте знайти у своєму дні щось світле.

Гумор — один із найкращих способів боротися зі стресом і страхом.

Пам’ятайте: посмішка не означає легковажність. Це спосіб сказати: «Ми разом. Ми впораємось.»

Обійми — як емоційне заспокоєння

Фізичний контакт – дуже важливий, особливо коли дитина хворіє.

Маленькі діти потребують багато дотиків: обіймів, колисання, погладжування.

Підлітки можуть реагувати по-різному – запитуйте, чи їм це потрібно, або спостерігайте за реакцією.

Навіть короткий дотик або тепла рука на плечі можуть багато значити.

Не бійтесь торкатися дитини через медичні пристрої – катетери, крапельниці тощо не повинні ставати перешкодою для близькості.

Батьківська відстороненість, навіть якщо вона випадкова, може сприйматися дитиною як знак: «Я не такий», «Мене менше люблять». А це – зайвий біль.

Якщо дитина починає гірше вчитися, змінює харчові звички або повертається до поведінки раннього дитинства — наприклад, починає смоктати палець або має нічне нетримання сечі — це сигнал, що їй важко впоратися з емоціями. У таких випадках обов’язково зверніться до педіатра, психолога або лікаря.

Пам’ятайте: у вас формується особливе «шосте відчуття» — інтуїція про стан вашої дитини. Якщо щось вас насторожує — не ігноруйте це. Фахівці допоможуть подолати труднощі і підтримати дитину.

І найголовніше — попри все, ваша дитина має такі ж емоційні потреби, як і її ровесники. Любов, увага і розуміння — найкраща підтримка, яку ви можете їй дати.